Місто Рава-Руська - одне з найстаріших міст нашої держави. Воно розташоване біля Західного кордону України. 

Вперше в документах Рава-Руська згадується в XV столітті. Відомо, що белзький і мазовецький князь Владислав у 1455 році невелике містечко на річці Рата назвав іменем свого володіння на Мазовецькій землі - Равою з додатком слова „Руська”, щоб відрізнити від Рави-Мазовецької, розташованої на території Польщі. Можливо, що приводом для цього було міське українське населення, яке поляки в той час називали русинами. Що стосується самої назви міста, то тут єдиної думки поки що немає. У географічному словнику написано, що назва „Рава”, будучи одночасно назвою герба і, напевно, старою назвою роду, бере свій початок від роду Равітів, колонізаторська діяльність яких поширилась далеко на Схід. Такі назви, як Стара Рава, Рава-Мазовецька, Равка (річка) і, нарешті, Рава-Руська красномовно свідчать на користь цієї теорії.

Довгий час Рава-Руська була малим містечком. Крім українців тут жили поляки, євреї та німці. В умовах класового і національного гніту більшість населення розорилась, а міська верхівка ополячилась і прийняла католицьку віру, після чого отримала всебічну підтримку від польських королів. Так, У 1554, 1555 та 1576 роках равські міщани отримали від королів Сигізмунда-Августа й Стефана Баторія привілеї на право самостійної торгівлі, а 1622 року Сигізмунд III надав Раві-Руській магдебурзьке право. Відтоді у діловодстві міста почав вживатися герб із характерним українським символом фортеці - малюнком замку з трьома вежами та відчиненою брамою.

У 1612 році українське населення міста збудувало церкву, в якій капланом (1615) був Іван Попович. У Раві на той час існувала чотирикласна чоловіча школа. Равський каштелян та дідич міста Вовживець Тжугбевський у 1612 році збудував дерев'яний костел. Теперішній мурований костел почав будувати в 1770 році Річицький каштелян белзький з дружиною, закінчивши у 1775 році. Посвячений костел Св.Йосифу у 1843 році.

Брати реформати з’явилися у Раві в 1725 році, саме для них був побудований дерев’яний костел і монастир. У 1729-1737 роках зведено новий монастирський комплекс за проектом архітектора Павла Фонтани. Фундатором монастиря був Єжи Жечиці. До типового однонавного реформаторського костелу з заходу примикає двоповерхова будівля келій, П-подібна в плані. Весь комплекс оточений високою кам’яною стіною. Монастир кілька разів ґрунтовно оновлювали (1902, 1930-1935рр.) Брати реформати працювали тут до 1946 року.

У Раві-Руській з 1886 року працювали також Сестри Домініканки ІІІ Ордену. Як до війни, так і зараз в їхньому монастирі знаходиться школа (тепер гімназія). Папа Іван Павло ІІ 13 червня 1999 року у Варшаві здійснив беатифікацію 108 мучеників, двоє з яких працювали у Раві-Руській. Бл. Юлія Розінська (1899-1945), із Згромадження Сестер св.Домініка, у 1921-1922 роках вчителювала в школі, а бл. Нарциз Турхан (1879-1942) з Ордену Братів Менших (реформаторського відгалуження) з 1907 до 1909  року служив в Равському монастирі. Обидвоє загинули мученицькою смертю в концтаборах у часи гітлерівського терору. Львівський архієпископ Мар’ян Ярославський 11 вересня 1999 року відслужив месу на подяку за дар беатифікації мучеників Другої світової війни, які працювали у Раві-Руській. У той же час храм парафії Опіки Св. Йосифа був ґрунтовно відновлений. 8 грудня 2000-го року відбулися урочистості з приводу 225-ї річниці існування равського парафіяльного храму. У ньому є образи бл. Юлії Родзінської - домініканки і бл. Нарциза Турхана – францисканця.

Великих руйнувань зазнало місто в 30-х роках XVII століття. Воно згоріло від пожежі. В 1623, 1625 та 1630 роках тут лютували епідемії холери.

Більшого значення набула Рава-Руська в XVII столітті. Цьому сприяло те, що через неї проходив торговельний шлях зі Сходу на Захід. У місті розвивалися різні ремесла і торгівля, в чому були зацікавлені не тільки місцева шляхта і міська верхівка, але й польський король. Саме тому в 1622 році у місті були запроваджені щорічні ярмарки, адже Рава-Руська лежала на пожвавлених торговельних шляхах. Тут щороку організовувались великі ярмарки, на які з'їжджались купці з усіх кінців Польщі.

Стихійні лиха приводили до зменшення робочих рук, а тим часом феодальні повинності росли. Внаслідок чого класова боротьба загострювалася. Виявом цього була, зокрема, активна підтримка походів Богдана Хмельницького в західноукраїнські землі.

У жовтні 1648 року по дорозі до Замостя війська Богдана Хмельницького визволили місто Рава-Руська з польського поневолення. Є згадка про те, що Богдан Хмельницький приймав у місті присягу від молодих козаків, які вступали до війська. Восени 1655 року козацьке військо знову проходило через Раву-Руську на Томашів, Красностав, Люблін.

Міська біднота і селяни всіляко допомагали визволителям, вступаючи в їх загони і разом громили ненависну польську шляхту, міських феодалів, які продовжували чинити опір.

Після повернення в Раву-Руську польської шляхти і католицького духовенства, жителі міста і навколишніх сіл в жовтні 1648 року напали на костел, що був одним з опорних пунктів католицизму на західноукраїнських землях, і зруйнували його. Одночасно повстанцями були зруйновані замки в селі Нароль та біля села Потелич.

У листопаді 1672 року міщани захищалися від нападів татарської орди. В битві під містом захисники розгромили татарські війська, захопили їх ясир; у цьому бою загинув мурза.

Рава-Руська була центром важливих міжнародних подій XVII-ХVIII століть. У 1698 році тут відбувалась зустріч російського царя Петра І, що повертався з Відня на звістку про бунт стрільців у Москві та польського короля Августа ІІ, який йшов у липні з Варшави на Русь на чолі військ проти турецького султана. На дворі Августа в Раві знаходився в той час начальник інфляндських військ Ян Рейнхольд Паткул. Три дні серед прийомів і забав гостили тут обидва монархи, подружилися, склали план військових дій проти Швеції у Північній війні. Коли під час цієї війни Карл ХІІ, залишивши у Львові гарнізон в 1704 році, зібрався в похід на Варшаву разом з Станіславом Лещинським, королем Речі Посполитої, йшов через Раву до Гребенного. Відомий здирник, кватрмістр шведської армії Магнус Стенбок, випередив марш короля на декілька днів і заклав в Раві склад. У 1716 році під час Тарногродської конфедерації, польські і саські війська вибрали Раву-Руську місцем, де мали відбуватися мирні конференції.

З XVIII століття Рава-Руська перетворилася на власницьке місто: протягом кількох десятиліть нею володіли шляхтичі Глоговські, Суходольські, Богуші. Після приєднання Галичини до Австрії місто опинилося у складі Жовківської округи з повітовим статусом. Від цісарського уряду Рава-Руська одержала грамоту про підтвердження її старовинного герба: на блакитному тлі - срібний замок із трьома вежами та відчиненою брамою, над якою золоті грати. На волосній печатці міста зображення цього герба супроводжував польський напис: "Zwierchnosc gminna w Rawie Ruskiej".

Соціально-економічне і політичне становище населення міста було важким. Посилювався кріпосницький гніт, який тісно переплітався з національним і релігійним. Це викликало опір з боку українського населення. В кінці XVII - на початку XVIII століть у містах Белзького воєводства почали засновувати при церквах релігійні братства, метою яких була боротьба проти наступу католицизму. Таке братство в 1707 році виникло і в Раві-Руській.

Після першого розпаду Польщі, що стався в 1772 році, західноукраїнські землі, в тому числі і місто Рава-Руська, потрапили під владу австрійських загарбників. Проте місто і надалі залишалось в руках польської шляхти.

У кінці XVIII століття ним володів шляхтич Глоговський, а в 1808 році шляхтич Станіслав Яблонський, з 1828 року - Людвіг та Юзеф Яблонські. У 1862 та 1884 роках в місті були сильні пожежі. Тоді згоріло 243 житлових будинки. Загальні втрати становили 500000 злотих.

Значне пожвавлення в розвитку міста спостерігається у зв'язку з будівництвом залізничних шляхів Сокаль - Ярослав та Львів - Белзець, що були прокладені через Раву-Руську і відкриті 23 листопада 1887 року. Рава-Руська стала залізничним вузлом.

Спорудження залізничної станції сприяло як подальшому розвитку торгівлі, так і розвитку ремесла на залізниці. Рава-Руська була типовим невеликим містечком з дрібним приватним виробництвом і торгівлею. У місті діяли лише невеликі підприємства: тартак з 32-ма робітниками,  шпалозавод, фабрика свічок, цегельний завод, миловарня, винокурня, а також майстерні з виробництва сідел, сукна, шапок.. Ніхто не дбав про санітарний стан міста.

З1880 до 1910 року населення міста збільшилося з 6468 до 10775 мешканців. Переважали тут євреї – 6112, поляки – 2834, українці – 1777.

Населення міста жило в жахливих умовах: не було ні каналізації, ні водопроводу. У місті не було також жодного культурно-освітнього закладу, натомість був костел, церква, два монастирі, синагога, 16 божниць та 14 корчм.

До радянського періоду в Раві-Руській деякий час жив і працював український письменник-демократ і громадський діяч Лесь Мартович. 

На зразок у Львові у 1913 році у місті Рава-Руська утворилася парамілітарна молодіжна організація «Сокіл», яка навчала юнацтво основам військової справи, організувала спортивно пожежні змагання, пропагувала історію України.

Світова війна застала Равщину в період бурхливого національно-культурного і політичного піднесення. У місті активно діяли філії «Просвіти», військово-рахункової організації «Січових Стрільців», Соколу, Пласту. У 1914 році під керівництвом Василя Сідельника на заклад Української Боєвої Управи у місті проводиться набір добровольців у формування легіону Українських Січових сртільців.

1916 року у час важких боїв на Лисоні стрілецькі лави поповнила група молодих січовиків, серед них – Осип Лещук, який з 1921 до 1939 року був священиком, професором гімназії у Раві-Руській. Відомий письменник і громадський діяч загинув у застінках полтавської тюрми 1949 року. У місті зберігся будинок, в якому жив о.Осип Лещук.

У 1914-1917 роках Рава-Руська була епіцентром подій першої світової війни. Нині у двох братніх могилах у Раві-Руській покоїться прах більше сотні стрільців і старшин Галицької армії. 26 липля 1936 року на цьому цвинтарі урочисто відкрито пам’ятник воїнам УГА. У присутності більше 10 тис. жителів Равщини, Жовківщини, Яворівщини та делегатів зі Львова, діячів Товариства охорони військових могил О.Карпінського і Я.Гузара панахиду відправили 17 священиків.

Консолідуючою силою українського визвольного руху  виступала повітова організація Українського Національно-Демократичного об’єднання (УНДО), корінне ядро якої становила місцева інтелігенція. У 1933 році з ініціативи УНДО у Раві-Руській постав Допомоговий комітет страждальній  Україні, яку очолив Богдан Карпевич. Активісти комітету організували збір зерна та грошей для голодуючих на радянській Україні, поширювали антикомуністичні листівки та книгу Василя Мудрого «Лихоліття України» про «більшовицький рай» 1932-1933рр. Навесні 1934 року Допомоговий комітет припинив свою діяльність.

Згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 грудня 1939 року буо утворено Львівську область, Рава-Руський район та рава-Руську міську раду депутатів трудящих.

Мешканці міста не полишали підпільної боротьби за визволення України з-під радянського гніту. Узведенні №9 за 9 січня 1940року начальник Управління робітничо-селянської міліції НКВС Львівської області лейтенант Верьовка доповідав: ’’У місті Рава-Руська працівниками повітової РСМ були виявленні і зняті чотири т.зв. контрреволюційні листівки, які закликали населення до антирадянської боротьби за самостійну Україну’’.

Після встановлення радянської влади місто почало інтенсивно відбудовуватися. Став до ладу спиртовоконсервний завод, шпалопросочувальний завод, промкомбінат та інші підприємства. У місті було налагоджено демонстрування кінофільмів, відкрито бібліотеку, налагоджено телефонний зв'язок з обласним центром та навколишніми районами.

У 1940 році в місті посаджено дерев значно більше ніж за останні 7 років. В центрі міста закладено новий парк культури. Майже всі діти дошкільного віку були охоплені навчанням. У місті була відкрита вечірня школа для дорослих, налагоджено медичне обслуговування населення.

На протязі 1940-41рр. громадяни міста виходили на суботники для спорудження укріп району Рави-Руської. Варто зазначити, що ці укріплення відіграли значну роль в роки Великої Вітчизняної війни. Досить нагадати, що на протязі чотирьох днів німецько-фашистські загарбники вели жорстокі бої навколо міста і лише на п'ятий день війни фашистам вдалось прорвати оборону і тимчасово захопити місто.

Після вторгнення на територію Рава-Руського району 27 червня 1941 року фашисти організували масове винищення мирного населення, а також військовополонених, які перебували в таборі „Шталаг-325”. Коли комісія проводила розслідування, то виявила на околицях міста великі могили масового захоронення.

Рава-Руська перейшла під владу Радянського Союзу 20 липня 1944 року о 5 годині ранку. П'ять військових частин, що проявили себе в боях за місто стали називатись „Рава-Руськими”. Невдовзі після визволення в центрі міста, навпроти віділення зв’язку, споруджено пам'ятник воїну-визволителю. За час окупації центр міста був майже цілком зруйнований. До окупації в Раві-Руській нараховувалося 1101 житловий будинок, а після - 852. Після окупації почала відновлюватись інфраструктура міста. Відбудовувались підприємства, установи, будівлі. За короткий час було відновлено водокачку, перекладено зруйноване залізничне полотно, що дало змогу вже 7 серпня 1944 року пустити перший поїзд після окупації.

Районна комісія встановила, що німецько-фашистські загарбники  під час окупації знищили в Рава-Руському районі 17500мирних жителів, в таборі військовополонених «Штадтлаг-325», «Фельдпост №08409» - 18000, вивезено з Рава-Руського району на «фабрику смерті» в м.Бельзець – 6000, а всього знищено 41500 людей. У Раві-Руській знищено 17000 євреїв. 13000 чоловік польського населення вивезено в Німеччину. Фашисти зруйнували шахту з видобуванням бурового вугілля, шпалопросочувальний завод та інші підприємства міста. Загарбники завдали Раві-Руській та її жителям величезних збитків.

Після смерті Митрополита А.Шептицького розгорнувся тотальний наступ на греко-католицьку церкву. Навесні 1945 року органи НКВС заарештували митрополита Й.Сліпого і практично всю верхівку духовенства  у Львові, які чинили опір намірам ліквідувати греко-католицьку церкву і встановили планування православної, які були розроблені в Кремлі під безпосереднім керівництвом Сталіна. Серед заарештованих енкавидистами священнослужителів Равщини був декан Рава-Руського деканату о.Василь Кулинич (1941-1945), о.Ілля Блавацький який з квітня 1938 до вересня 1945 рр. був парохом у Раві-Руській, очолював допомоговий комітет воякам-полоненим, що знаходились в касарнях біля Вовковиці. Серед заарештованих був і о. О.Лещук, який в 1921-1922 рр. був головою Рава-Руської філії «Просвіти».

В 70-х роках ХХ століття в Раві-Руській діяли такі установи: дві середні загальноосвітні школи, середня школа-інтернат, восьмирічна школа, вечірня та заочна школи, міське профтехучилище №60, будинок культури, будинок піонерів, кінотеатр, театр народної творчості на громадських засадах, бібліотека для дорослих, бібліотека для дітей, поштове відділення зв'язку, ощадна каса, філія Держбанку, міська лікарня, аптека, поліклініка, залізнична лікарня, промкомбінат, павільйон побутобслуговування, харчокомбінат, спиртзавод, маслозавод, шпалопросочувальний завод, лісгоспзаг, залізнична та автобусна станції, залізничне депо, завод будівельних матеріалів, автотранспортне підприємство №13073, автоклуб, міська друкарня, ветеринарна аптека, ветеринарна лікарня, м'ясозабійний пункт Львівського м'ясокомбінату, лазня, готель, перукарня, міське споживче товариство, ательє по ремонту телевізорів та радіоапаратури, універмаг, гастроном, ресторан, їдальня, молочний, хлібний та м'ясний магазини, пекарня, Рава-Руський кар'єр Миколаївського цементного заводу.